Лист №2. Держава: демократія чи народовладдя?
Для кожного з нас є очевидним те, що весь світ складається з певної кількості держав. Їх число в процесі історичного розвитку постійно змінюється: одні народжуються, інші помирають, з'являються та розпадаються імперії, утворюються та розсипаються союзи. «Все мине», - говорив Соломон. І був правий. Неприроднє та пусте йде, а природнє та заповнене залишається.
Змінює форми, та не змінює смислів. Інститут держави вже декілька тисячоліть представляє собою універсальну форму організації життя людей. Нам відомо багато теорій її появи: богослови, філософи, історики, політологи в різні часи по своєму пояснювали потребу людини і суспільства в такій формі співжиття. Паралельно з тим в самій державі існували, існують та будуть існувати безліч інших людських спільнот які або сприяють її зміцненню, або ж на ній паразитують. Проте як би там не було, вони залишаються складовими великої системи.
Загальновідомим є той факт, що кожна людина поєднує в собі риси біологічної та соціальної істот. Як біологічна істота, людина здатна існувати без інституту держави. З іншого боку, як істота соціальна, людина може існувати лише в структурах, які мають певні правила, традиції та звичаї. Власне тільки на такому рівні співжиття з'являється поняття моралі. Набір моральних цінностей, разом із традиціями утворюють фундамент для появи законів. Саме держава бере на себе функцію збереження всієї людської спільноти, захищаючи її інтереси. Власне захист інтересів населення, яке проживає на конкретно означеній території і є її пріоритетною задачею.
Чи насправді так є в дійсності? Аналізуючи різні устрої в різних часових епохах невільно привертає увагу той факт, що існуючі моделі держав в тій чи іншій мірі віддзеркалюють інтереси певного класу: аристократії, буржуазії, пролетаріату тощо. При цьому забезпечення інтересів одних часто супроводжується придушенням інтересів інших – не існувало і поки що не існує такої моделі організації державного устрою, яка б враховувала точки зору усього населення. Можна довго шукати причини такого стану справ, проте варто зупинитись на двох основних: 1) враховувати думки усіх раніше було справою технічно ускладненою; 2) це було не вигідно. І якщо перше питання сьогодні вже може бути вирішене, то друге потребує більш глибокого опрацювання. Варто тільки замислитись – наскільки вигідніше «годувати» потенційний електорат новими обіцянками і, користуючись принципом «розділяй і володарюй», приходити до влади, аніж шукати способи побудови ефективної системи співжиття людей. Між іншим, смисл будь-якої сучасної ідеології полягає в підтримці комплектів цінностей, які об'єднують прихильників і тих, хто нібито такі цінності готовий відстоювати – політиків.
Сьогодні, коли сучасні демократичні режими в більшості країн світу заявляють про «представництво інтересів народу», ми маємо змогу на власні очі переконуватись у протилежному. Передусім це пов'язано із хибним розумінням терміну демократія більшістю населення. Для того, щоб зрозуміти це, варто повернутися до першоджерел. Буквальний переклад слова «демократія» означає «влада демосу». При цьому між терміном «демос» та «народ» помилково (і достатньо давно!) ставиться знак «дорівнює». Варто тільки познайомитись з історією Давньої Греції, щоб побачити, що демос – це не весь народ, а лише його частина. Поруч з ним існували ще такі верстви (або класи), як аристократія, охлос та раби. Сучасними словами демос представляв собою виключно середній клас. Відповідно і термін «демократія» означає не «народовладдя», а влада «середнього класу» – тобто однієї із частин народу.
Західна модель демократії, про яку ми багато чули і яку намагаємось побудувати в Україні, якраз формувалась як модель, в якій керівну роль відіграє середній клас. Проте, як це і буває зазвичай, будь-яка теорія змінюється в залежності від часу та місця її використання. Таким чином сьогодні, від імені «демосу» (тобто середнього класу) поступово почала правити інша верства населення. Назвемо їх «аристократією» – група більш заможних та більш впливових людей. Аристократія завжди характеризувалась як невелика частка людей зі значною концентрацією багатства та широкими можливостями для самореалізації.
Сьогодні в світі кристалізувався новий тип аристократії – політики. Політики зазвичай виступають від імені народу і діють під прикриттям народної легітимізації, проте, насправді, захищають інтереси тих, хто їм допомагає прийти до влади – тобто фінансової аристократії. Середній клас виступає лише формальним виборцем. Відтак вибори перетворились на безперервний процес змагань різних політичних сил та їх представників. При цьому здійснення реальних змін перестало бути обов'язковою умовою – погана репутація виправляється «ребрендінгом», за який платять замовники тих чи інших проектів. Ця модель в тій чи іншій мірі працює і в усіх «демократичних» країнах світу. Інколи ми можемо констатувати анекдотичні факти, коли до влади приходить політична сила або її представник, обраний меншістю країни...
Повертаючись до українських реалій, звернімо увагу на те, що в державі поступово вкорінюються риси спадкової аристократії. Напевно кожен може знайти приклади того, як влада (а конкретно – посада та структура) передається із покоління в покоління. Даний устрій не є новим – його основи були сформовані в радянські часи, коли існувала «совєтська» аристократія – номенклатура.
Подолання наслідків тоталітарного минулого з її конструктами неможливе без процесу повернення термінам їх первісного значення. В Україні (напевно, як і в інших країнах) існує безліч визначень, які загубили вкладені в них смисли, були свідомо змінені з метою маніпуляції або ж стали наслідком невігластва «експертів». Ілюстрацією тому можуть бути навіть такі загальновживані слова, як «уряд» та «влада». Варто лише замислитись над смислами, закладеними в їх основу: «уряд» пов'язаний із дією «урядування» – тобто процесу, в якому чітко закладена вертикаль «зверху вниз»; «влада» пов'язана із іншою дією – «володарюванням». Останній приклад найбільш яскравий, адже згідно з ним ті, хто знаходиться зверху ієрархії володарює тими, хто знаходиться внизу ієрархії. В основі обох термінів лежить принцип домінування.
Справжнє народовладдя з цим немає не має нічого спільного.
Загальновідомо, що джерелом влади може бути весь народ, певна його частина або окремі постаті. Відповідно до цього можна запропонувати і використання відповідних термінів – «народовладдя», «демократія» (поруч можна вказати «охлократію», «олігократію» та інші моделі, в яких представлені інтереси тих чи інших груп), «деспотія». Якщо вади деспотії цілком очевидні, щоб на них зупинятись більш детально, то вадою демократії та інших подібних моделей є чітка диференціація класів, як таких із неминучим домінуванням інтересів тієї чи іншої верстви. Так, наприклад, демократії Європи та США створюють сприятливі умови для розвитку середнього бізнесу. Представники середнього бізнесу захищають свої інтереси за рахунок інших та формують власні системи цінностей та орієнтири, які дозволяють якомога довше утримувати контроль в державі. Натомість поруч завжди знаходиться певна кількість людей, які залишаються за межами цієї верстви без огляду на їх потенціали та можливості.
Відтак процес зміни більш складних структур має початись із наведення ладу на більш простих рівнях (подібно до того, як зміни в державі починаються із позиції окремих громадян, так і зміни в суспільній свідомості починаються зі змін в смислах). Повернення смислам їх значення стало можливим тільки сьогодні. Цей процес є неминучим – скільки би часу його не відкладали, людство все одно шукатиме смисли і буде повертатись до першоджерел, буде шукати те, що знаходилось там – в основі творення світу, у фундаменті, закладеним Творцем. Навіть періоди деспотії, свавілля та беззаконня не здатні зупинити цього процесу. Будуть змінюватись покоління за поколінням, але знайдуться ті, хто зробить перший крок – складний, але важливий. Їх справу підхоплять наступники та понесуть знання про неї по всьому світі. Тоді й відбудеться зміна світу старого, де панувало домінування та сила на світ новий, в якому гармонія та знання стануть основною життя.
Тільки тоді, коли віра в зміни і прагнення дії охопить серця та розуми людей, відбудеться повернення до первісних смислів. Своєчасно піднятих з глибин історії та винесених на сонячне світло дайверами знання.