Громадянський оперативний штаб: аналітична записка за 5 січня
За останні два тижні сталося дуже мало важливих подій. Колективне виконання Гімну України півмільйоном голосів надихає, але не змінює розкладу сил в країні. Можна було б сказати, що триває позиційна боротьба, якби суб’єкти робили якісь важливі кроки. Почнемо з аналізу їхніх дій.
- Влада (Сім’я) продовжує демонструвати силу своєї позиції: не робить поступок, не здає «своїх». Разом з тим, база підтримки влади продовжує скорочуватися, адже соціально-економічна ситуація далі погіршується. Ступінь внутрішньої консолідації влади збільшується, але при цьому зона її впливу значно скорочується, тобто влада стає режимом.
- Опозиція проявляє подальшу слабкість. Очевидно, що за відсутності єдиного кандидата використання легітимних та нелегітимних виборчих технологій дозволить президенту Януковичу виграти вже у першому турі або підготувати однозначно переможний другий тур. Таким чином, не висуваючи єдиного кандидата, опозиція фактично відмовилася від боротьби на наступних президентських виборах та імітує боротьбу шляхом «приватизації» протестної енергії громадянського суспільства.
- Олігархи демонструють вичікувальну позицію, не роблячи ні заяв на підтримку влади, ні явних кроків назустріч громадянському руху. З одного боку, московські угоди начебто передбачають для них певні нові преференції, у тому числі на безперечно важливому для більшості з них російському ринку. З іншого боку, за це доведеться заплатити, не виключено, ще більшими поступками. Однією з ключових загроз є відкриття українського ринку (зокрема, для російського вугілля) при збереженні закритості російського ринку для українських виробників (наприклад, залізничні вагони). Влада продемонструвала олігархам, що їхні інтереси будуть враховуватися за залишковим принципом.
- Багато людей покладали надії на громадянське суспільство, що народилося на Майдані. Але воно ще не проявило свою суб’єктність у такі стислі строки. В Цей процес є незворотнім, але потребує певного часу. За останні тижні опозиційні політичні сили вдалися до спроб як підкорити Майдан, так і об’єднатися з ним у традиційні структури в якості «старшого брата». Обидві спроби не були ефективними, і це означає, що далі громадський рух Майдану буде розвиватися порівняно незалежно. Люди збираються на Майдані незважаючи на те, чи запрошують їх партії, чи ні. Поступово викристалізовуються сили, які діють організовано та ефективно, чим нервують як владу, так і опозицію. Наступним кроком може бути їх об’єднання навколо певної стратегії, і це означатиме довгоочікуваний вихід на політичну арену нового гравця.
Разом з тим, владу повністю влаштовує, якщо опозиційні партії та позапартійний громадянський рух загрузнуть у боротьбі один проти одного. Це влаштовує і Росію, бо виводить з гри одразу двох потенційно сильних гравців. Саме тому російські агенти у медіа-просторі активно почали використовувати ідеї про незалежність Майдану від політиків тощо. Продуктивним рішенням могло би стати реальне партнерство парламентської, непарламентської та позапартійної опозиції (Майдан), але опозиційні партії поки що не демонструють готовності до цього. - Зовнішні гравці, здається, останніми тижнями забули про Україну. З точки зору ЄС та США, основні кроки у грі ними вже вчинені, і вони споглядають за подальшим розвитком подій — немає можливості грати активно, коли внутрішні гравці пасивні, коли немає договороздатного суб’єкта, що представляв би силу, яка бореться за владу, а опозиція не веде активної лобістської роботи з американськими та європейськими центрами впливу. Разом з тим, Росія не відмовляється від активної стратегії та, незважаючи на власний внутрішній порядок денний (терористичні акти, олімпіада), неухильно тримає стратегічний курс на довгострокову дестабілізацію в Україні та збільшення її залежності. Черговим кроком подальшого згортання незалежності України стане підписання наприкінці січня низки важливих договорів.
Перед тим, як перейти до сценаріїв, звернемо увагу на декілька важливих тенденцій, що проявляються.
- Силовий спротив. Не вперше зміна ставлення до влади в першу чергу відображається на органах ДАІ, адже це структура з однозначною репутацією. В ці дні по відношенню до співробітників ДАІ відбувається нова зміна: вперше з'явився прямий силовий спротив. Це є передвісником такого самого силового спротиву іншим органам влади. Рубікон буде перейдено тоді, коли першого ув'язненого громадського активіста силою відіб'ють від в'язниці. Ми не знаємо, наскільки далеко цей день, але він буде кінцем владного режиму.
- Зростання ролі Церкви. Коли в селі і навколо села всі владні системи повністю спаплюжені та перекручені, коли в пошуках справедливості не можна піти ні до міліції, ні до місцевої держадміністрації, ні до прокурора чи судді, залишається єдиний вихід: людина йде до церкви. Саме тому сьогодні Церква має можливість як суттєво підняти свій авторитет, так і втратити його частину. Дуже важливо, що саме священики кажуть народові, відповідаючи на його запити. Дуже важливо, що саме пишуть церковні керівники, як вони інструктують священиків на місцях.
- Сільські сходи. Влади в селі немає або майже немає. В цій ситуації дуже важливо, в яких формах створюється стихійне народовладдя. Найбільш природна форма — це сільський сход. Але традиції сходу значною мірою втрачені, хоч не віриться, що остаточно: адже це надзвичайно давня і традиційна соціальна технологія, характерна для людей по всьому світу. Сільські сходи є реальним прямим народовладдям, що спирається на давнину і право.
Тепер перейдемо до сценаріїв. Потенційно можливими залишаються чотири.
1. Сценарій консолідації та перемоги влади — вочевидь продовжує реалізовуватися. Слабкість і нерішучість інших гравців дозволяє владі значною мірою нав’язувати свої правила гри як олігархам, так і опозиції. Навіть здача якихось великих фігур на кшталт прем’єр-міністра не означатиме сьогодні поразку влади.
2. Російський сценарій дестабілізації — здається, видимі прямі загрози минули, але немає жодних ознак того, що від цього сценарію відмовились. Інформаційна агресія залишається високою. Активні дії можуть бути відновлені в будь-який момент, і до цього ніхто не готовий, включаючи українську владу, яка вже ледве не програла у грудні.
3-4. Сценарій олігархічного консенсусу та сценарій громадянського суспільства як активного гравця в трикутнику «влада-опозиція-олігархи» — залишаються можливими, хоча за відсутності активних дій в цих напрямках ймовірність їх скоріше зменшується.
Ні влада, ні опозиція не продемонстрували наявність активних стратегій. Час працює на владу, навіть коли вона зберігає пасивну позицію, не вдаючись до спроб швидко перемогти якимось рішучим кроком. Вочевидь, силові потуги призведуть як до значного посилення громадянського спротиву, так і до активізації всіх зовнішніх гравців із непередбачуваними наслідками. Тому влада радше буде вичікувати.
Активні стратегії наразі можливі лише для Майдану та олігархів. Майдан, правда, гравцем ще не став, але має такий потенціал. Розглянемо це детальніше.
Значною мірою розв’язка залежить від реалізації того, що називають «поширенням Майдану на всю країну», розуміючи під цим різні речі. Вочевидь неможливо суттєво збільшити кількість та чисельність майданів або розпочати всезагальний страйк. Але можливі інші речі. Майдан поступово ставатиме «тренувальним майданчиком» для громадських активістів, передусім для підготовки до моніторингу виборчого процесу та попередження порушень (у чому мали б бути зацікавлені опозиційні партії, якщо б були готові до партнерства). Він вже сьогодні дає цінний досвід співробітництва громадських сил, формує структури волонтерів, відпрацьовує схеми інформаційної боротьби тощо. На Майдані і далі виникатимуть організовані сили для різних форм спротиву. Нарешті, Майдан як координована горизонтальними зв’язками сукупність самоврядних громад є ідеальною моделлю для нової України: відпрацьовані тут нові методи управління можуть стати тим «джокером», який дозволить країні в майбутньому вийти на небачені рубежі розвитку.
Можливо, Майдан найближчим часом проявить нових лідерів, які дадуть йому власний голос. Сценарії зміняться невідворотно через появу нового гравця — суб’єктивацію Майдану. Можливо, це будуть паростки нової політичної сили — партії чи громадянського руху.
В умовах, коли інші суб'єкти за рівнем зрілості ще не готові до повноцінної гри, найбільші можливості для активності складаються саме для олігархів. «Віяло сценаріїв» для них чималеньке. Адже можна:
- домовитися про відновлення олігархічного консенсусу та спільними силами, утворивши разом з опозицією (яка буде в такому союзі грати роль молодшого залежного партнера) нову парламентську більшість, вивести на поле гри нового арбітра, який всіх влаштовуватиме і не перетягатиме ковдру на себе;
- із сильної позиції домовитися з Сім’єю про тихий відхід від справ на вигідних умовах;
- «здатися» Росії швидше за Сім’ю, отримавши чималі преференції та гарантії виживання у типовому для російських олігархів залежному, але безпечному стані;
- встановити нові правила гри, використавши ресурс Майдану для створення нової партії, що відкрито захищатиме інтереси великого бізнесу.
При цьому той з олігархів, хто першим розпочне активні дії та залучить до них інших, стає активним гравцем, який практично повністю керує ситуацією.
Таким чином, зовнішньо патова спокійна ситуація може в будь-який момент змінити конфігурацію внаслідок активних дій тих, хто досі вичікував або не був готовий.