Про...

Реєстрація на заходи

Одним можна, а іншим - зась! Вибірковість внесення відомостей до ЄРДР

автори: Олександр Шемяткін, Олексій Співак
видання: "Юридична газета", № 31-32
20 серпня 2013

З новим Кримінальним процесуальним кодексом України, що вступив в силу з 20 листопада 2012 року (далі – КПК), стадія порушення кримінальної справи стала історією. До цього дана стадія кримінального процесу виступала певним бар’єром між заявою/повідомленням про злочин (в термін до 10 днів) та проведенням досудового слідства. 

Так, за старим КПК кримінальна справа могла бути порушена лише за наявності ознак злочину та відповідних підстав і приводів, вичерпний перелік яких був передбачений законом. Тож результатом більшості необґрунтованих заяв та повідомлень про злочини була відмова у порушенні кримінальної справи. Так, за офіційною статистикою МВС, за 2012 рік (до 20.11.2012 р.) до органів внутрішніх справ надійшло 3 163 810 заяв та повідомлень про злочини, при цьому по 2 500 537 із них винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи. Отже, питома вага відмов склала 79.1% від загальної кількості заяв. Таким чином існував "суб’єктивний фактор" при прийнятті рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи.

Після набрання чинності новим КПК, стадія порушення кримінальної справи за старим КПК була замінена інститутом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та був впроваджений порядок "автоматичного" початку кримінального провадження за будь-якою інформацією про кримінальне правопорушення.

Так, згідно із ст. 214 нового КПК, після отримання кожної заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення слідчий чи прокурор зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення та протягом 24 годин внести відповідні відомості у ЄРДР та розпочати розслідування.

Відповідно до п. 1.4 Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17 серпня 2012 року № 69, цей строк обчислюється з моменту попередження особи про кримінальну відповідальність при поданні заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, та у випадку надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв’язку, строк обчислюється з моменту надходження заяви слідчому, прокурору.

Отже, відтепер правоохоронні органи не можуть послатися на необхідність проведення перевірки як причину невнесення відомостей до ЄРДР по суті заяви громадянина. Перевірка такої заяви повинна проводитись вже в рамках відкритого кримінального провадження, внесеного в ЄРДР. Лише потім, у випадку якщо посадова особа дійде висновку, що, наприклад, у викладеній ситуації немає ознак складу кримінального правопорушення, вона може винести постанову про закриття кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєму в інформаційному листі № 1640/0/4-12 від 09 листопада 2012 р. "Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування" роз’яснив, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, і саме в цьому контексті слід оцінювати доводи заявників в разі оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Отже, якщо відомості до ЄРДР в порушення ст. 214 КПК внесені не були, то в заявника є право на оскарження такої бездіяльності до суду в порядку ст. 303 КПК.

У разі ж оскарження бездіяльності прокурора чи слідчого, яка полягає в у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 303 КПК) суть розгляду справ даної категорії полягає у встановленні, чи дотримувався прокурор чи слідчий процедури, визначеної ч. 1 ст. 214 КПК щодо 24-годинного терміну внесення відомостей до ЄРДР. Слідчий суддя при розгляді скарги не повинен встановлювати обставини, зокрема чи містить заява, повідомлення про кримінальне правопорушення склад злочину або досліджувати докази про наявність в діяннях особи складу кримінального правопорушення.

В принципі новий інститут внесення відомостей до ЄРДР працює. Але працює він лише по відношенню до платників податків та звичайних громадян. Це ті кому не можна.

Так, посадові особи податкових органів автоматично вносять відомості до ЄРДР та, відповідно, починають розслідування (наприклад, за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України) за кожним актом перевірки платника податків чи реєструють таку заяву в органах МВС (наприклад, за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України). При цьому, вже після внесення відомостей до ЄРДР, слідчі починають перевіряти чи були ознаки кримінального правопорушення, чи мало місце скоєння злочину посадовими особами підприємства (викликаючи їх на допит, проводячи обшуки тощо).

Одна коли мова заходить про внесення інформації до ЄРДР стосовно дій вчинених податківцями, посадовими особами органів прокуратури чи правоохоронних органів, то автоматичний режим внесення даних до ЄРДР переходить у ручний режим. Це ті кому можна.

Так, посадові особи правоохоронних органів на свій розсуд визначають реєструвати заяву про кримінальне правопорушення зазначеними особами чи ні, і в результаті часто відмовляють у внесенні відомостей до ЄРДР за поданою заявою мотивуючи це найчастіше двома взаємовиключними причинами:

  • відсутністю в заяві ознак кримінального правопорушення (але питання в тому, хто визначає має ця заява ознаки кримінального правопорушення чи ні - кожен слідчий чи прокурор сам собі критерій у цій справі, і чи може він встановити чи є в заяві ознаки кримінального правопорушення не здійснивши відповідної перевірки такої заяви), або
  • тим, що проведеною перевіркою заяви порушень не знайдено (хоча перевірка такої заяви повинна проводитись вже після внесення відомостей в ЄРДР).

На практиці ми неодноразово стикалися з "відмовою" в реєстрації заяв про кримінальне правопорушення при поданні заяви до прокуратури щодо ознак кримінального правопорушення в діях чи бездіяльності посадових осіб органів внутрішніх справ, податкової служби чи органів служби безпеки України. В своїх відповідях-відмовах служителі порядку навіть роз’яснюють те, що відповідно до вимог ст.ст. 303-307 КПК встановлений судовий порядок оскарження за невнесення відомостей до ЄРДР (немовби глузуючи над заявником – "ми знаємо, що повинні внести відомості до ЄРДР, але робити цього в даному випадку не будемо, тому можете оскаржувати нашу бездіяльність в суд").

І це все при тому, що відповідно до ч. 4 ст. 214 КПК чітко забороняється відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто інформація про правопорушення має без будь-яких застережень вноситися до ЄРДР (незалежно від того чи така заява стосується судді, прокурора чи пересічного громадянина). Навіть в Науково-практичному коментарі до нового КПК за загальною редакцією В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова, зазначається, що будь-яка відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Однак коментар - це для тих, кому не можна. А для тих кому можна Генеральний прокурор України своїм наказом від 14 листопада 2012 р. № 113 вніс зміни до Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого Наказом Генеральної Прокуратури України від 17 серпня 2012 року № 69. Фактично ці зміни давали право правоохоронним органам протягом семи днів проводити не передбачену чинним КПК перевірку заяви до внесення її до ЄРДР. Тобто це була методологія ручного внесення даних до ЄРДР. 25 квітня 2013 року такі положення були виключені, але механізм вже був відпрацьований і формального закріплення не потребував.

Отже, за результатами вже більш як піврічної дії нового КПК, стала очевидною головна ціль нового КПК – створення ідеальної машини з порушення кримінальних справ проти тих, кому не можна.

Під тих, кому не можна, час від часу стали потрапляти судді. І це суддям не сподобалось. Рада суддів України оприлюднила звернення від 21 червня 2013 року щодо незалежності суддів від незаконного втручання з боку правоохоронних органів. Так, в своєму зверненні Рада суддів України висловила занепокоєння ситуацією щодо випадків ініціювання кримінального провадження щодо суддів (по суті внесенням відомостей до ЄРДР за заявами громадян про ознаки кримінальних правопорушень в діях суддів).

Рада суддів України розцінила зазначені дії представників правоохоронних органів як спроби втручання у правосуддя, тиску на суд і суддів та закликала Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України та інших посадових осіб правоохоронних органів вжити негайних заходів щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності судової влади, а також вирішити питання про відповідність займаним посадам тих посадових осіб, у діяннях яких мали місце факти незаконного впливу на суди і суддів.

Отже, судді хочуть до тих кому можна. А для звичайних громадян та платників податків залишається вище згадуваний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 1640/0/4-12 від 09 листопада 2012 р.

Бажання суддів до тих кому можна формалізувалось у судовій практиці відмови в задоволенні скарг на відмову внесення даних до ЄРДР в порядку ст. 303 КПК. 

Наприклад, Печерський районний суд м. Києва (який розглядає скарги на бездіяльність Генеральної прокуратури України по невнесенню відомостей до ЄРДР) вважає, що Генеральною прокуратурою України робиться правильний висновок щодо відсутності підстав для внесення відомостей до ЄРДР, оскільки в заявах не наведено формальних ознак злочинів, які заявники вважають вчиненими. При цьому, як вважає суд, заявниками в поданих заявах наводяться виключно власні міркування та припущення щодо вчинення, на їх думку, злочинів суддями, прокурорами, Генеральним прокурором України та іншими особами.

Відразу постає питання, а чим як не власним припущенням чи міркуванням є, наприклад, висновок перевіряючих, складений у формі Акта перевірки. Якщо заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення не може містити міркувань та припущень певної особи, а повинна містити лише доведений доказами факт – то навіщо тоді взагалі досудове розслідування та судовий розгляд? Для того новим КПК і передбачено інститут внесення відомостей до ЄРДР, щоб слідчий чи прокурор здійснили перевірку таким міркуванням чи припущенням в рамках зареєстрованої в ЄРДР заяви, і якщо такі міркування чи припущення не підтвердяться – закрити кримінальне провадження.

Мало того, в своїх рішеннях суди приходять для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь - які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, зазначаючи при цьому, що підставою вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. І такими даними на думку суддів є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.

Приймаючи такі рішення за результатами розгляду скарг на бездіяльність та розглядаючи справу із встановленням обставин, зокрема, чи містить заява, повідомлення про кримінальне правопорушення склад злочину, суди в такому разі вже виносять по суті "виправдувальний вирок".

Отже, з радянських часів нічого не змінилося - суспільство так і залишається в стані поділу на тих кому можна і тих кому не можна, а суть буття – потрапити до тих кому можна.

Налоги тянут на дело. Доначисленные налоги - уголовное преступление или экономический спор?

авторы: Александр Минин, Александр Шемяткин
издание "Юридична практика" № 18-19
1 мая 2012

Статья 212 Уголовного кодекса (УК) Украины предусматривает ответственность за умышленное уклонение от уплаты налогов, если такие деяния привели к фактическому непоступлению средств в бюджет или государственные целевые фонды. Статья 1482 предыдущего УК, в редакции от 5 февраля 1997 года, в аналогичном фрагменте слово "фактическому" не содержит. Однако статья 1482 принималась в период, когда в Украине не существовало института согласования налоговых обязательств, а статья 212 – когда такой механизм уже существовал. Неужели слово "фактическому" является реакцией законодателя на появление института согласования налоговых обязательств? Вряд ли. Скорее всего, имелись в виду случаи, когда нарушение налогового законодательства не связано с доначислением налоговых обязательств. Таким образом, можно констатировать, что статья 212 УК никоим образом не учитывает существование механизма согласования налоговых обязательств.

Успеть за десять дней

Если следовать букве закона, то в случае доначисления налоговых обязательств, которые будут уплачены в течение 10 дней с момента их согласования, должностных лиц плательщика налога нельзя будет привлечь к уголовной ответственности.

Так, в пункте 15 постановления Пленума Верховного Суда Украины (ВСУ) "О некоторых вопросах применения законодательства об ответственности за уклонение от уплаты налогов, сборов, других обязательных платежей" № 15 от 8 октября 2004 года (Постановление № 15) указано, что преступление, предусмотренное статьей 212 УК, считается законченным с момента фактического непоступления в бюджет или государственные целевые фонды средств, которые должны были быть уплачены в сроки и размерах, предусмотренных законодательством по вопросам налогообложения (то есть сумм согласованных налоговых обязательств, определенных в соответствии с Законом № 2181-ІІІ), а именно – со следующего дня после наступления срока, до которого должен был быть уплачен налог, сбор или другой обязательный платеж, который в соответствии с определенным статьей 5 указанного закона порядком считается согласованным и подлежит уплате.

Другими словами, институт согласования обязательств откладывает момент окончания преступления до момента неуплаты согласованных обязательств в бюджет, например, после решения апелляции. То есть обязательства необходимо уплатить в течение 10 дней после даты согласования налоговых обязательств. Если исходить из этого, то для окончания преступления (фактического непоступления средств в бюджет) не имеет значения, в результате каких действий плательщика (неподача декларации, указание в декларации заниженного объекта налогообложения и т.д.) налоговая составила акт проверки и доначислила налоговые обязательства. Для окончания преступления имеет значение только неуплата доначисленных обязательств в бюджет в течение 10 дней с момента их согласования. В таком случае объективная сторона такого преступления, как неуплата налогов, должна состоять в неперечислении согласованных налоговых обязательств в бюджет в течение 10 дней с момента их согласования. Однако если обратиться к тому же Постановлению № 15, то оказывается, что объективной стороной преступления является: неподача декларации или указание в декларации сведений, которые приводят к занижению объекта налогообложения и т.п.

Таким образом, в самой статье 212 УК заложена несогласованность, вызванная игнорированием законодателем института согласования налоговых обязательств и нечеткостью самой нормы. Однако если к безалаберному отношению законодателя к написанию норм все уже привыкли, то позиция ВСУ в Постановлении № 15 вызывает недоумение. Так, либо следует признать, что преступление совершается в момент неподачи декларации (подачи декларации с недостоверными данными) и сам факт уплаты/неуплаты согласованных налоговых обязательств вообще не имеет значения, поскольку объективная сторона совершена именно в момент операций с декларацией. В таком случае факт согласования обязательств лишь подтверждает, что в то время (то есть в прошлом), когда декларация не была подана (подана с недостоверными данными), налоговые обязательства не поступили в бюджет. Либо следует признать, что факт уплаты/неуплаты согласованных налоговых обязательств имеет значение для квалификации преступления, но тогда и объективная сторона должна заключаться именно в неперечислении согласованных налоговых обязательств в бюджет. Но нельзя признать половину от одной концепции, а половину от другой.

Под грифом "Преступление"

Статья 212 УК описывает преступление как умышленное уклонение от уплаты. В буквальном значении слово "уклонение" в рассматриваемом контексте означает процесс, направленный на невыполнение обязательств. В таком случае объективная сторона может выражаться в каком угодно действии, в результате которого сумма налога не поступила в бюджет. В силу этого ВСУ был прав, когда указал довольно обширный и неисчерпывающий перечень деяний, образующих объективную сторону преступления. Среди таких действий может быть как занижение объекта налогообложения в декларации, так и неперечисление согласованной суммы в бюджет, поскольку и то, и другое приводит к непоступлению средств в бюджет. Но вот вопрос: разве институт согласования обязательств не ограничивает перечень деяний только теми, которые совершаются после момента, когда обязательства стали согласованными? 

Вернемся к позиции ВСУ относительно момента окончания преступления, рассмотрев конкретный пример. В 2007 году кто-то занизил объект налогообложения (тем самым совершив объективную сторону преступления). В 2009-м по итогам налоговой проверке такое занижение было описано в соответствующем акте, и только в 2011 году, после решения апелляции не в пользу плательщика, преступление (уклонение от уплаты) стало законченным.

Что из этого следует? Что с 2007 по 2011 мы имели такую стадию преступления как покушение на его совершение? Если проводить аналогию с кражей, где преступление не окончено, пока лицо не может распорядиться похищенным имуществом, то неоконченное уклонение от уплаты налогов – это ситуация, когда недоплаченные налоги все еще могут заставить доплатить? Или как понимать мысль ВСУ о моменте окончания уклонения от уплаты налогов? Если все же как стадию преступления, то налоговая милиция вполне может возбудить уголовное дело, не дожидаясь окончания преступления (согласования обязательств), добавив при квалификации статью 15 УК "Покушение на преступление" и передать дело в суд в рамках уголовного дела еще до решения апелляционного административного суда. А если апелляция или даже кассация будет в пользу плательщика налога, который к тому времени уже будет осужден? 

Или из этого следует, что преступление было совершенно с момента подачи декларации с заниженным объектом налогообложения, но факт совершения стал доказанным только после согласования обязательств? Если так, то налоговая милиция должна возбудить уголовное дело и не предъявлять обвинение, пока обязательства не станут согласованными, поскольку доказательств совершения преступления еще нет. Неужели именно так следует понимать позицию Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, указавшего в своем определении, что по смыслу пункта 56.22 Налогового кодекса (НК) Украины обжалование налогового уведомления-решения может быть лишь препятствием для предъявления обвинения, а не для возбуждения уголовного дела. Это что же, можно на основании акта проверки возбудить уголовное дело и ждать два года согласования обязательства и только потом предъявлять обвинение? А как же процессуальные сроки? Или это значит, что можно возбудить дело и собирать другие доказательства, например, провести экспертизу в учреждениях МВД и на основании такой экспертизы предъявлять обвинение, не дожидаясь результатов параллельно происходящего согласования обязательств в судебном порядке?

Нечеткость статьи 212 УК и нелогичность позиции ВСУ привели к появлению неоднозначной судебной практики по применению этой статьи УК Украины. Так, в одних случаях суды признают незаконным возбуждение уголовного дела по этой статье на том основании, что налоговые обязательства на момент возбуждения уголовного дела были несогласованными, а в других случаях – нет.

Несогласованное преследование

Все вышеуказанное свидетельствует о наличии проблемы, о несогласованности ст. 212 УК с институтом согласования налоговых обязательств, о недостаточной четкости самой нормы. К этому стоит добавить нечеткость, противоречивость налогового законодательства Украины, в которое постоянно вносятся изменения. Европейский Суд по правам человека определил такое состояние законодательства Украины как отсутствие у налоговых норм качества закона (например, дело Щекин против Украины). В такой ситуации следователь налоговой милиции сталкивается, как правило, с нерешаемой проблемой – доказать умысел в уклонении от уплаты налогов. Поэтому субъективную сторону преступления, предусмотренного ст. 212 УК, следователь не доказывает, а просто утверждает, что занижение объекта налогообложения произошло умышленно, а не в силу нечеткости закона. Суды, как правило, следователям в этом помогают. Как, впрочем, и в ситуациях с таким неудобным нюансом, как согласование налоговых обязательств, признавая акт проверки налоговой достаточным поводом и основанием для возбуждения уголовного дела. Но налоговой милиции большего и не надо. Достаточно возбудить уголовное дело, а там, через выемки, подписки о невыезде или даже содержания в СИЗО можно получить признание вины, уплату еще не согласованного обязательства и передачу дела в суд для закрытия по части 4 статьи 212 УК.
Если же не "помогает" статья 212 УК, то на помощь могут прийти статьи 190, 191, 205, 366, 367 УК. Например, в постановлении Голосеевского районного суда от 12 сентября 2011 года в деле № 1-27/11 указано, что: "Он (подсудимый) действительно не сверил, кем именно подписаны предоставленные ему документы, не проверил подпись К. с имеющимися у него документами и на основании указанных налоговых документов указал в декларации по НДС … Искренне раскаивается в своей беспечности и халатности". Далее судья закрывает дело по статье 367 УК в связи с применением амнистии к подсудимому.

Практически в это же время Высший административный суд Украины в своем Постановлении от 10 января 2012 в деле № К/9991/81953/11 указал, что действующее законодательство не обязывает и не предоставляет юридическим лицам право проверять соответствие законодательству и достоверность учредительных документов, свидетельств своих контрагентов по сделкам и достоверность их подписей.

Указанный пример является, скорее, правилом, чем исключением из практики уголовного судопроизводства по делам, связанным с налогами. Недавно внесенные изменения в статью 212 УК относительно замены лишения свободы на штрафы не меняют ситуацию с точки зрения защиты прав граждан. Простота возбуждения уголовного дела, количество законов об амнистии, введение освобождения от уголовной ответственности в случае уплаты налогов до предъявления обвинения, введение штрафов вместо лишения свободы, фикция в вопросе доказывания вины – все это создает ощущение, что государственные органы рассматривают механизм привлечения к уголовной ответственности как серьезный источник наполнения бюджета. Осталось только отдельной строкой в бюджете предусмотреть поступления в результате уголовного преследования.

Возможно, это ошибочное мнение и все вышеуказанное - результат стечения обстоятельств. Если так, то не должно возникнуть проблем с наведением в этой сфере порядка и соблюдением прав налогоплательщиков. Показательным и достойным подражания должен стать пример России, где четко установили, что уголовное дело может быть открыто только после того, как налоговое обязательство стало согласованным, а плательщик отказался добровольно перечислить средства в бюджет. Сам по себе акт налоговой проверки не может быть поводом и основанием для открытия уголовного дела. Все, что имеет место до момента согласования обязательств, является экономическим спором, а не криминалом. Статья 212 УК требует изменений, чтобы уголовное дело могло быть открыто исключительно в случае неперечисления в бюджет согласованных обязательств, а УПК - установления четких правил возбуждения уголовного дела по такой категории дел.

Безусловно, есть конвертационные центры, контрафактные акцизные марки, фиктивное предпринимательство, но для раскрытия этой категории преступлений не нужны акты налоговых проверок. Для этого нужна оперативная информация и реальная отработка вопросов, для чего собственно и существует налоговая милиция. Необходимо принять все возможные меры для прекращения пагубной для конкретных граждан и экономики в целом практики преследования добросовестных плательщиков налогов на основании сомнительных актов налоговой, поскольку это экономический спор, а не уголовное деяние. Плательщик налогов в рамках такого экономического спора и так компенсирует государству все сполна: и штраф от 25 до 75%, и пеню за несвоевременную уплату налогового обязательства, которая начисляется, в том числе, за период, когда налоговое обязательство еще не было согласовано. Поэтому призываем юридическую общественность сделать все возможное для того, чтобы в Украине прекратилось использование ст. 212 УК как средства давления на добросовестных налогоплательщиков.

Помилка в декларації

Юридична фірма «КМ Партнери» для видання
«Дзеркало тижня. Україна» №15, 21 квітня 2012

Олександр Шемяткін, партнер

Стаття 67 Конституції передбачає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. У свою чергу в ст. 74 Конституції записано, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків і бюджету. Щоразу при читанні цієї норми виникає запитання: чому не допускається? Адже якою була б Україна, якби ця норма звучала так: «Якщо виконання передвиборної програми президента не затверджується щорічним всенародним референдумом, то кожен громадянин може не платити податків доти, поки президент не піде у відставку». Однак залишимо наукову фантастику і повернімося до вимоги платити податки у встановленому законом порядку.

Невиконання обов’язку сплачувати податки за певних умов може стати причиною кримінального переслідування. Зауважимо, що сповзання безформного тіла української економіки на дно супроводжується дедалі голоснішими стогонами підприємців, які відчули на собі подібне переслідування. Наскільки об’єктивне таке переслідування? Яка його мета? Яка взагалі мета встановлення кримінальної відповідальності за несплату податків? Наскільки захищений індивідуум від кримінального переслідування за такою категорією злочинів? Що необхідно зробити, щоб внести у цю сферу хоч якісь ознаки справедливості?

Податки сплачуються у порядку, встановленому законом. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» зазначено таке. По-перше, відповідне національне законодавство не було чітким і погодженим, не відповідало вимозі «якості» закону, не забезпечувало адекватності захисту від свавільного втручання в майнові права заявника. По-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найсприятливішим для заявника — платника податку, коли за його справою національне законодавство допускало неоднозначне трактування. До цього слід додати, що за рік дії Податкового кодексу до нього було внесено зміни 18 законами, які значною мірою змінили його початкову редакцію. Тому висновок Європейського суду про «якість» закону цілком адекватний і для чинного Податкового кодексу. Як підсумок, сьогодні в Україні відсутні умови для сплати податку в порядку, встановленому законом.

Ст. 212 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за умисне ухилення від сплати податків. У більшості випадків державний апарат примусу не гає часу на доведення такого елементу складу злочину, як суб’єктивний бік (вина) у цій категорії справ. Причина цілком зрозуміла — це практично неможливо в умовах, коли податкове законодавство не відповідає вимозі «якості» закону. Платник у більшості випадків обґрунтовуватиме дії своїм розумінням податкової норми. Кількість податкових роз’яснень і відсутність одноманітної судової практики будуть красномовним підтвердженням того, що платник дійсно був переконаний у законності таких дій. Про 2 який намір тоді може йтися? Інакше кажучи, довести в більшості випадків намір неможливо, тому його перестали доводити. Слідчий податкової міліції в обвинувальному висновку обмежується фразою, що недостовірні дані було внесено у декларацію умисно.

Злочином визнається діяння, яке в силу своєї суспільної небезпеки описане в Кримінальному кодексі. У чому суспільна небезпека такого діяння, як ухилення від сплати податків? У тому, що порушується порядок формування дохідної частини бюджету, і, як результат, ставиться під загрозу саме існування держави. Виходить, ціль криміналізації ухилення від сплати податків — забезпечення наповнення бюджету. У зв’язку з цим виникає запитання: яка саме дія з ряду послідовних, що призвели до ненадходження податків у бюджет, є дійсно суспільно небезпечною?

Якщо звернутися до теорії кримінального права, то однією з головних цілей кримінального переслідування є превентивний захід (щоб на прикладі покараного індивідуума іншим не кортіло так робити) і покарання (відплата за вчинене діяння). Безумовно, що для цілей запобігання ухиленню від сплати податків набагато ефективніше карати за сам факт внесення недостовірних даних у податкову декларацію, ніж за технічне неперерахування коштів до бюджету (наприклад, погодженого податкового зобов’язання). Такий висновок випливає з того, що, наприклад, неврахований дохід або завищені витрати можуть бути і не виявлені податковими органами — тому бюджет залишиться без коштів, а винних не знайдено. Тому індивідууми повинні боятися робити саме цю дію як одну з ключових у причинно- наслідковому зв’язку ухилення від сплати податків. Однак цей висновок хороший у теорії без урахування об’єктивних і суб’єктивних факторів українських реалій.

Об’єктивними факторами слід вважати те, що в Україні відсутнє податкове законодавство, яке б мало якості закону. Чи може держава карати за невиконання закону, якщо вона не може забезпечити зрозумілих і простих правил податкового обліку? При величезній кількості кримінальних справ у сфері ухилення від сплати податків хіба перестали допускати помилки в податковому обліку? Таким чином, якщо карати за саму помилку в декларації, то сьогодні кожен головний бухгалтер і директор підприємства є потенційним злочинцем, допускаючи помилку в податковому обліку. Від усвідомлення цього факту помилки в деклараціях нікуди не поділися. Стан законодавства і розуміння індивідуумами неминучості помилки призводить до того, що покарання за ухилення від сплати податків перестає виконувати головне завдання — запобігати подібним діянням надалі.

До суб’єктивних факторів слід віднести те, що слідчі податкової міліції, прокурори, які погоджують обвинувачення і підтримують його в суді, судді проігнорували необхідність доведення наміру в подібній категорії злочинів. Про мотиви діяння, наприклад головного бухгалтера, який одержує зарплату незалежно від кількості сплачених податків, і говорити не доводиться. Також слід згадати про практику використання кримінального переслідування з метою тиску. Рішення Конституційного суду України зробило механізм судового захисту від необґрунтованого порушення кримінальної справи фактично малоефективним. Йдеться про рішення у справі про конституційне звернення Верховного суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) положень частин сьомої, дев’ятої, пункту 2 частини шістнадцятої ст. 2368 Кримінально- процесуального кодексу. Конституційний суд постановив: якщо прокурор без поважних причин не з’явився на судове засідання або орган дізнання не передає до суду матеріали кримінальної справи, то суд весь цей час не може розглядати справу за скаргою про скасування постанови про порушення кримінальної справи. Показовою є позиція судді Конституційного суду М.Маркуш, викладена в окремій думці до цього рішення: «Кожен, хто вважає, що його права і свободи порушуються, повинен мати право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, 3 навіть якщо порушення вчинили особи, діючи у ролі офіційних осіб (ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі — Конвенція). Громадянин звертається до суду зі скаргою на постанову про порушення кримінальної справи за захистом своїх прав на стадії досудового слідства з тим, щоб суд здійснив судовий контроль і за наявності такого порушення негайно відновив порушені його права. При цьому жодним органом не може бути ускладнений доступ до правосуддя або обмежене його право в розумний строк, без невиправданої затримки «одержати» ефективне і справедливе правосуддя (ст. 6 Конвенції). До рішень і дій, які ускладнюють доступ до правосуддя і невиправдано затримують одержання ефективного і справедливого правосуддя, беззаперечно, належать випадки, коли без поважних причин оскаржений акт досудового слідства, прокурора не подається оперативно до суду; коли особи, дії або рішення яких оскаржено, умисно, без поважних причин затягують розгляд справи через неявку до суду чи ненадання суду належних матеріалів».

На практиці досить частими є випадки порушення кримінальної справи на підставі виключно акта перевірки податкового органу. Скарга на постанову слідчого про порушення кримінальної справи судом тривалий час не може розглядатися, оскільки до суду просто не передаються матеріали кримінальної справи або прокурор не знаходить часу з’явитися до суду. У цей час відбуваються безперервні виклики до слідчого, опис майна, наполеглива пропозиція внести заставу, сплатити суму донарахованих зобов’язань, не чекаючи рішення суду.

Як підсумок, особисті свободи індивідуума приносять у жертву примусу до виконання обов’язку платити податки, не завжди донараховані обґрунтовано. Нинішній стан податкового законодавства, рівень незалежності судового захисту, законності в правоохоронних органах однозначно приводять до висновку, що в Україні не можна карати за неточності в податкових деклараціях. Єдине, за що може бути покарання — це за навмисну несплату погоджених податкових зобов’язань. Інакше кажучи, якщо податкові зобов’язання були задекларовані, але не сплачені, або якщо податковий орган визначив такі зобов’язання і суд підтвердив правильність їх нарахування, але такі зобов’язання до бюджету не перераховуються без поважних причин, то має місце суспільно небезпечне діяння. Тільки в цьому разі може порушуватися кримінальна справа. Головна мета — наповнення бюджету виконується.

У зв’язку з цим ст. 212 Кримінального кодексу слід викласти в новій редакції або хоча б уточнити. Така необхідність викликана і недостатньо вдалим формулюванням поточної редакції. Так, ст. 212 передбачає відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, якщо такі дії призвели до фактичного ненадходження коштів до бюджету в значних розмірах. У чому виражається відхилення від сплати? Що означає, призвели до фактичного ненадходження? Прямо зі змісту ст. 212 Кримінального кодексу цього зрозуміти не можна. Далі починаються коментарі до КК, постанови пленуму Верховного суду (того самого, який звернувся в Конституційний суд щодо ст. 2368 Кримінально- процесуального кодексу), судова практика. Як може бути так викладена норма, яка може зробити злочинцем практично кожного?

Ситуація погіршується тим, що ст. 212 Кримінального кодексу, практично є калькою ст. 1482 Кримінального кодексу 1960 року (у редакції від 05.02.1997 року). Однак в 1997 році ще не було інституту узгодження податкових зобов’язань. Після його появи ст. 212 Кримінального кодексу мала це враховувати. Як результат практика застосування цієї норми навіть на рівні Верховного суду і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ є діаметрально протилежною. В одних випадках суди вважають, що поки податкові зобов’язання не погоджено, то немає можливості порушувати кримінальні справи і притягувати осіб до кримінальної відповідальності. В інших суди не пов’язують порушення справи з фактом узгодження податкових 4 зобов’язань. Якщо прийняти підхід судів про погодженість зобов’язань, то тоді можна також прийняти підхід, що якщо протягом 10 днів такі погоджені зобов’язання були сплачені до бюджету, то немає й ухилення від сплати податків.

Ще у 2009 році народний депутат Ю.Новікова запропонувала внести зміни до ст. 212 Кримінального кодексу, передбачивши відповідальність за несплату саме погодженого податкового зобов’язання (проект закону про внесення змін у ст. 212 Кримінального кодексу України щодо конкретизації ознак злочину) №4230 від 18.03.2009 року. Проект дотепер не розглянутий ВР. У пояснювальній записці до законопроекту було зазначено, що його мета — конкретизація кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст. 212 Кримінального кодексу з метою усунення зловживання контролюючими і правоохоронними органами можливістю порушення проти посадових осіб суб’єктів господарювання кримінальних справ.

Однак за цим законопроектом ще у 2009 році народним депутатом В.Швецем було підготовлено проект постанови ВР про відхилення даного законопроекту від 14.09.2009 року №4230/П. У висновку головного науково-експертного управління зазначено: «У разі внесення пропонованих проектом змін посадові особи юридичних осіб — платників податків — надалі можуть безкарно ухилятися від самостійного нарахування і сплати сум податку доти, поки в результаті відповідних перевірок податкових органів не буде запущений механізм «узгодження податкових зобов’язань». Фактично проектом пропонується декриміналізація значної частини тих дій, які в цей час є кримінально караним ухиленням від сплати податків».

З огляду на раніше розглянуту відсутність податкового законодавства, яке відповідало б якості закону, а також цілковите ігнорування інституту узгодження податкових зобов’язань, наведене у висновку обґрунтування є малопереконливим. Між рядків так і читається питання, а що ж робити з 23 генералами податкової міліції, якщо притягати до відповідальності можна буде тільки тих, хто не сплатив погоджене податкове зобов’язання?

У висновку хотілося б звернутися до представників адміністрації президента України, які курирують питання судоустрою, з проханням посприяти прийняттю ВР зазначеного законопроекту. Безумовно, законопроект не ідеальний, і його варто було б доопрацювати. Але навіть у такому вигляді він полегшить життя багатьом представникам бізнесу. Зміни змусять податкову міліцію займатися реальними злочинцями, наприклад конвертаційними центрами і фальсифікованим алкоголем і забути практику порушення кримінальних справ виключно на підставі актів податкової перевірки, складених за планами, доведеними згори. Питання про необхідність ліквідації податкової міліції забудеться як таке. Чи це не крок назустріч людям уже сьогодні?

 

Про новий світовий порядок

Про людину

Про суспільство

Про геополітику

Про геоекономіку

Про геокультуру

Про науку і освіту

Про нові технлогії

Про націоналізм

Про час

Про енергетику

  • Україна: від штучної та реальної конфронтації до консолідації
    10 серпня 2017
    Для того щоб бути суб'єктом історії і геополітики, Україна повинна втілювати власний цивілізаційний проект. © Василь Артюшенко, DT.UA Встановлення досконалого правосуддя, досконалої свободи і доск...
  • Россия будущего: мнения и прогнозы
    02 лютого 2015
    Украинские эксперты: российский «имперский проект» может привести к геополитической катастрофе Тарас Бурноc, Голос Америки КИЕВ – Будущее России – каким ему быть? Один из вопросов, который был под...
  • Миссия МВФ продлевает работу в Киеве
    02 лютого 2015
    США предоставили Украине «кредитные гарантии» на сумму в два миллиарда долларов Тарас Бурноc, Юлия Савченко, Голос Америки Миссия Международного валютного фонда (МВФ), возобновившая работу в Украине...
  • Новий світовий порядок — український вимір
    19 червня 2013
    У вівторок, 11 червня, відбулося сьоме засідання Українського республіканського клубу. З доповіддю на тему "Новий світовий порядок — український вимір" виступив Ігор Харченко — співзасновник...
  • Геоекономіка
    14 червня 2013
    Виступ Андрія Длігача, генерального директора Advanter Group на форумі "Світовий порядок денний: геополітика, геоекономіка, геокультура", організованому СЕО Клубом. Тема доповіді "Геоекономіка"...
  • Геокультура
    14 червня 2013
    Виступ експерта Центру розвитку суспільства Кирила Стеценка на форумі "Світовий порядок денний: геополітика, геоекономіка, геокультура", організованому СЕО Клубом. Тема доповіді "Геокультура"...