За що ти готовий йти до кінця?

Коли проаналізувати статистику громадської діяльності українців, то виявиться, що в нас дуже активне громадське життя! Сотні фестивалів, тисячі протестних акцій, десятки ініціатив... Величезні зусилля громади  спрямовуються на різні справи і часто досягається поставлений результат, але справи в країні погіршуються й далі...

В чому ж справа? Можливо в тому, що ми ставимо перед собою не ті цілі? Можливо тому, що "крок-за-кроком" це не означає робити "малі справи", - а означає, що маленькими кроками, через маленькі справи, потрібно рухатися до Великої Мети.

Та щоб до цієї Мети рухатися, потрібно її сформулювати. Бо якщо цього не зробити, то "маленькі справи" не процес, а метушня, розпорошення зусиль, нераціональне використання ресурсів (людських, фінансових, організаційних, медійних), і це створює уявлення імітації діяльності,

Ми усі смертні - така от правда життя. Так є. Сприйнявши це з козацько-самурайським спокоєм, зрозумівши, що час твого життя є єдиним невідновним ресурсом, яким володієш тільки ти і тільки від тебе залежить куди "інвестувати", на що "тратити", чи кому "віддати" цей ресурс, - ти можеш поставити собі найголовніше питання "А заради чого ти готовий йти до кінця? Заради чого ти готовий віддати найцінніше, що в тебе є - своє життя?".

Відповідь на це питання дає кожен з нас сам (звісно, якщо колись запитається себе про це). Діти, батьки, брати і сестри, Батьківщина, Ідея, майно... Що з цього переліку вибрати, вирішувати кожному з нас. Єдине, в чому я переконаний, то це в тому, що саме відповідь на це питання надає сенс життю.

А за що ж готові (якщо готові) "йти до кінця" представники мереж, громадських рухів, ініціатив, яких так багато з'явилося і з'являється останнім часом? За сквер? За закриття незаконної забудови? За вступ до ЄС чи ЄАС? За митний союз чи шенгенську візу?

Пригадуються "буремні" дев'яності, коли "братки" "наїжджали" на бізнес, щоб його підім'яти і змусити платити. На одну з фірм, директор якої був активним учасником націоналістичного руху, "наїхали"... На "стрєлку" приїхав "авторитетний пацан". Директор фірми сказав йому, - так, ви можете спалити наші авта чи офіс, але що буде, коли ми "ляжемо на матраци" ("Хрещений батько" - стан війни) і будемо з вами затято воювати? Хто виграє: ваші хлопці, які воюють за гроші чи мої, які воюють за Ідею? Майже відразу була відповідь від "авторитета", що він все зрозумів і що питань більше немає. Після цього жодна з структур, які мали хоч якесь відношення до цього директора, не платили рекетирам ні копійки (зрештою, як і до того). Не платили навіть "дружні" фірми...

Велика Ідея вказує Шлях і надихає робити великі і малі справи, бо тоді ти розумієш, чому ти це робиш, бо ти знаєш, що маленькі результати лягають камінчиками/цеглинками в побудову тієї України, якою ми могли би гордитися. Ми стаємо творцями, реалізуємо своє призначення у цьому світі - кожен у своїй справі, але спільно з іншими, досягаючи синергетичного ефекту. І тоді ти знаєш за що ти готовий віддати своє життя (але перед тим зробивши все можливе і неможливе, щоб за це віддав своє життя ворог)!  І тоді українці навчаться не лише героїчно вмирати, але й героїчно жити!

Українська нація є занадто великою, щоб жити маленькими ідеями.  Лише Велика цивілізаційна Ідея зможе згуртувати нас заради реалізації проекту майбутньої країни, бо це єдине, що нас може об'єднати!