Короткий курс маркетингу для деяких українських інтелектуалів

Ігор Харченко, директор Центру розвитку суспільства

Причиною підготовки курсу стала чергова хвиля нарікань представників українських інтелектуалів на недосконалість українського народу/нації/суспільства.

Отже, щодо нарікань на український народ… Інтелектуали, мовою бізнесу, виробники продукту, в даному випадку – інтелектуального (стратегії, прогнози, технології і т.д.). Як і кожен виробник, вони, а не покупець (в цьому випадку – народ) повинні дбати про те, щоб вироблений ними продукт став товаром і знайшов свого покупця. Це передбачає пошук продавця своєї продукції і усіляку його підтримку: рекламою, дизайном продукції і упаковки, зрозумілою супровідною документацією, сервісним обслуговуванням, тощо.

До мене часто (як до потенційного продавця) звертаються люди, які зараховують себе до інтелектуалів (буває – заслужено), з пропозицією свого продукту і починають розповідати мені про свій унікальний «продукт», який, на їхню думку, я маю зробити «товаром» і «продати» потенційному «покупцю» (в нашому випадку – українському суспільству/народу/нації).

Як поводить себе виробник продукції, який приходить до потенційного продавця, щоб він взявся продавати його товар (який ще не товар)? Звісно ж, він хвалить свою продукцію, наголошуючи на її унікальності/креативності/ доступності/ексклюзивності/і т.д. Що, зрештою, правильно. Далі виробник хвалить потенційного продавця, наголошуючи на тому, що саме його виняткові торгові здібності/можливості і були причиною його вибору і зустрічі. Що теж правильно. А насамкінець він хвалить потенційних покупців, які вже чекають на цю унікальну продукцію (навіть якщо вони ще про це не знають). І це теж правильно. Покупця потрібно любити.

Є сфера бізнесу, яка є найкращою аналогією тих стосунків, які є у сфері діяльності інтелектуалів третього сектору – видавнича справа. Автор створює продукт (твір), але товаром його робить Видавець. І від вміння Видавця залежить не те, чи книжка побачить світ (зрештою Автор може власним коштом чи коштом спонсорів надрукувати якийсь наклад книги), а те, чи стане вона товаром, який купуватимуть і споживатимуть, тобто – читатимуть. Бо ж є тисячі назв книжок, які видані коштом автора/спонсора/держави, які навіть потрапили у книгарні чи бібліотеки, але які ніхто не читає (або ж майже ніхто).

А що ж роблять деякі українські інтелектуали, які працюють в царині світоглядних концепцій? Вони приходять до мене (в офіс чи на сторінку в Фейсбуці, чи публікуючи свої статті у різних виданнях) і починають хвалити свою продукцію (що правильно) і пропонують мені з нею ознайомитися. При цьому вони критикують мою діяльність (тобто критикують свого потенційного Видавця), лають «торгівельну мережу» (громадські організації і рухи, наприклад) і зневажають свого потенційного покупця – українське суспільство/народ/націю/еліту/тощо, кажучи який цей «покупець» недозрілий/занедбаний, несвідомий/і т.д. і який Автор хороший в порівнянні з цим недолугим «покупцем», що, чесно кажучи, вкрай неправильно!

Чи знайде хтось такого видавця чи торговця, який в такій ситуації, не пошле кудись (принаймні подумки) цього виробника/автора/інтелектуала? Думаю, що таких мазохістів, серед тих, хто робить справу, немає. То чому ж багато українських інтелектуалів ведуть себе таким чином?

Шановні колеги-інтелектуали, з усією повагою до вас, рекомендую змінити свою маркетингову політику. Почніть шанувати, принаймні, Видавця (аналітичні середовища/осередки/центри) та Торговця (громадські організації/рухи та ініціативи) і полюбіть Покупця – українське суспільство/народ/націю, бо без нього уся наша діяльність виїденого яйця не варта. Та й без любові до цього народу ми нічого хорошого не створимо…

Полюбіть цих українських людей, полюбіть цю землю, цю країну – Україну, бо, зрештою, що ми без неї? Кров від крові… плоть від плоті…

"Я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!"

Т. Шевченко