Коментар Ігоря Харченка для Бі-Бі-Сі. "Харченко: спонсори відмовляють партіям"

	В Україні домінують кілька великих політичних формувань

І хоч остаточно про число суб’єктів виборів буде відомо лише по завершенні реєстрації в Центральній виборчій комісії, але вже зараз із кількості проведених з’їздів вже очевидно, що число тих, хто схоче змагатися за місця у парламенті, буде меншим, ніж півтора роки тому.

У ЦВК кажуть, що заявки на проведення передвиборчих з’їздів подали 35 політичних сил. У 2006 році за симпатії виборців боролися 45 партій та блоків.

Андрій Кравець запитав директора Центру розвитку суспільства Ігоря Харченка, як би він пояснив тенденцію до зменшення політичних сил, які змагаються за голоси виборців?

Ігор Харченко: Я гадаю, що це свідчення того, що спонсори, які стоять за певними політичними силами відмовляються фінансувати так звані безперспективні проекти. Ми говоримо про те, що сьогодні є п’ять-шість основних політичних проектів і ще кілька технологічних, що пов’язано з тим, що в Україні відсутня велика кількість харизматичних лідерів загальнонаціонального масштабу. Таким чином, сьогодні лідери маргінальних, кишенькових, “диванних”, віртуальних партій кинулись у списки “Нашої України – Народної Самооборони” та Партії Регіонів, в яких інша кадрова проблема – відсутність лідерів першого-третього рівнів. І швидше за все це останні вибори, на яких вже по-суті виключну роль грають харизматичні лідери. Приходить час ідеологічних командних проектів. На найближчих виборів, вже після цих, я сподіваюсь, вже будуть нові проекти, такі, як консервативний, націоналістичний, соціал-демократичний.

Спонсори, які стоять за певними політичними силами відмовляються фінансувати так звані безперспективні проекти. Ми говоримо про те, що сьогодні є п’ять-шість основних політичних проектів і ще кілька технологічних, що пов’язано з тим, що в Україні відсутня велика кількість харизматичних лідерів загальнонаціонального масштабу. Таким чином, сьогодні лідери маргінальних, кишенькових, “диванних”, віртуальних партій кинулись у списки “Нашої України – Народної Самооборони” та Партії Регіонів, в яких інша кадрова проблема – відсутність лідерів першого-третього рівнів.

Бі-Бі-Сі: Пане Ігоре, Ви сказали про те, що головними є п’ять чи шість політичних сил на цих виборах, які змагаються за те, щоб все ж таки перетнути той трьохвідсотковий бар’єр, але з другого боку, чи не заважають оці соціологічні опитування виборцям, оскільки, поглянувши на головні партії, чи взагалі варто голосувати за того, хто і так не пройде? Тобто чи не впливає це все ж таки на рішення виборців? І з другого боку, як це впливає на виборців, чиї симпатії не на боці тих, хто увійшов до попереднього списку переможців?

Ігор Харченко: Я гадаю, що соціологія, як і багато інших цікавих речей, які є на Заході, перетворились в Україні на маніпулятивну технологію, головним об’єктом впливу якої є не суспільство, а замовники досліджень та їхні конкуренти. Ідея така: замовника втішити, конкурента залякати. Це було показовим на виборах мера Києва минулого року, коли соціологічні служби, близькі до мера Омельченка, давали йому дуже високі результати, але його результат був третім. Кожна серйозна політична структура сьогодні створює власні соціологічні служби, які здійснюють так звані закриті дослідження, результати яких засекречуються і доводяться до відома обмеженого кола довірених осіб. Сьогодні пересічний виборець не дуже-то й цікавиться соціологічними дослідженнями, які по-суті є рейтингами довіри суспільства до того чи іншого політика, а не справжнім дослідженням процесів, які відбуваються в цьому суспільстві.

Бі-Бі-Сі: Тобто виборці не надто звертають на них увагу, так?

Ігор Харченко: Ні, я думаю, що сьогодні грає роль виключно ставлення виборця до того чи іншого політика.

Бі-Бі-Сі: Пане Ігорю, чимало політиків, які ще нещодавно голосували за пропорційну, тобто партійну виборчу систему, де голосують за партії, а не за окремих кандидатів, зараз нарікають на неї, і не виключено, що зібравшись у парламенті, після виборів, після 30-го вересня вони повернуть мажоритарну систему, чи принаймні її елементи. Отож, яке майбутнє чекає партії?

Ігор Харченко: Я гадаю, що лідери тих партій, які пройдуть у парламент не будуть зацікавлені в тому, щоб повністю відмовитись від пропорційної системи. Але разом з тим, сьогодні в них є внутрішні проблеми, коли депутати не мають впливу на прийняття рішень, і по-суті, всі питання вирішуються лідерами партій. Тому можливий компромісний варіант, коли звертаються до так званої мажоритарної системи, коли по кожному з округів партія матиме право висувати своїх кандидатів і вже буде йти конкуренція між партіями, але виборець буде вибирати конкретного політика від тієї чи іншої політичної структури. До речі, це якраз і буде впливати на те, що партії змушені будуть чіткіше окреслити свої ідеології, щоб виборець зрозумів, чим же вони будуть відрізнятися одна від одної.