Ключовою подію сьогоднішнього дня є прийняття Верховною радою низки законів, які фактично встановлюють в Україні диктаторський режим.
Наявність єдиного активного суб'єкту – Росії – при пасивної позиції всіх інших суб'єктів (режим, опозиція, США, ЄС, громадянське суспільство, олігархи) призводить до того, що реалізується сценарій саме цього активного суб'єкта.
Схоже, що група російських агентів у найближчому колі президента отримала карт-бланш на наведення порядку в Україні за «російським зразком». Ймовірно, це реалізується в рамках «сочинських домовленостей». Всі дії, що відбувається, а саме збільшення фінансування силовиків, психологічна обробка представників спецпідрозділів, залякування активістів і прямий вплив на них через абсурдні судові рішення, пришвидшені процедури прийняття і підписання законів, – аналогічні тим діям, що дещо повільніше відбувалися в Росії і Білорусі.
Зокрема, маємо спрощене зняття недоторканості народних депутатів, фактичну заборону масових зібрань (у тому числі наметів та звукопідсилення), заборону руху автоколонами, зняття анонімності користувачів мобільних телефонів, можливість закриття будь-якого інтернет-ресурсу, заборону друкованих матеріалів, заборону фактично всіх сьогоднішніх форм майданівського протесту, заборону носити будь-яку форму та засоби особистого захисту, спрощення притягнення до відповідальності за «наклеп», заборону збирання інформації про суддів та правоохоронців, скасування необхідності протоколів і повісток, можливість заочного засудження, фактичну заборону громадських об'єднань – і все це в один день.
|
Валерій Пекар |
Щось потрібно робити з Майданом. Коротко: він нам потрібен, але не може залишатися у тому вигляді, який є. Це узагальнення розмов і листування, без перебільшення, із сотнями людей різних соціальних та вікових категорій.
Майдан тримається, але його енергетика падає. Все більше негативу, втоми, розчарування, а часом і радикалізації. Чому б його нарешті не розпустити? Чому б не розійтися по домівках? Чому б не перевести народний спротив у повністю нові форми, такі, як Автомайдан чи КолоВорот, чи те, що робить ДемАльянс, — ефективно, сучасно, організовано?
Тому є чотири причини. Майдан виконує в системі народного спротиву чотири важливі функції.
1. Цвях у стільці. Необхідною умовою перемоги народного спротиву є зміна картини світу можновладців — як керівників правлячого режиму, так і опозиції. Для того, щоб картина світу змінилася, треба, щоб було наочно видно: поточна картина світу не відповідає реальності. Майдан якраз і показує: хлопці, щось у вашій картині реальності не так. Ті, кого ви вважали бидлом і сірою масою, насправді самостійні громадяни. Майдан на центральній площі столиці нагадує про це кожну мить.
2.Місце народного віче. Важливо, щоб час від часу на Майдан виходило півмільйона громадян. Хоча б раз на два-три тижні. Нагадати про себе. Якщо не тримати місце у фізичному просторі, то його перегородять та перекопають, і фізично не буде місця для Народного віче чи хоч там як його називати. Іншої такої площі у центрі міста нема. Не буде утримуватися територія — не буде півмільйона, не буде тиску і впевненості у силах, не буде багатьох речей, без яких спротив неможливий.
За останні два тижні сталося дуже мало важливих подій. Колективне виконання Гімну України півмільйоном голосів надихає, але не змінює розкладу сил в країні. Можна було б сказати, що триває позиційна боротьба, якби суб’єкти робили якісь важливі кроки. Почнемо з аналізу їхніх дій.